Михайло Скоп

Я створив серію зображень українських поетів та письменників, які виходять за рамки традиційного портретного живопису, навмисно ігноруючи риси обличчя. Натомість полотна представляють усміхнені тіні — емоційні спогади живих людей. Ми — це не наші обличчя на фотографіях, і нас не визначає точна дата нашого народження. Ми — це те, що ми залишаємо після себе світові.Це особливо стосується українських творчих діячів, чиє життя часто було позначено випробуваннями, дискримінацією та погрозами з боку гнобителів. Добро, яке вони створили, має силу змінити життя інших. З цієї причини картини представляють символічну реальність, зіткану з найважливіших образів їхньої творчості та ключових моментів у їхньому житті.Кожна картина стає складним переплетенням значень, утворюючи не просто портрет, а радше «уособлення творчості» — своєрідну «ікону» літературної спадщини поета чи письменника.

Ковчег - анімаційне відео, створене спеціально для виконання духовного гімну "Боже Великий Єдиний", у виконанні Тараса Тополі за участі українських релігійних лідерів і капеланів, Кіта Келлога, Марка Бьорнса, Володимира Зеленського та ін. на Молитовному сніданку Президента України в Києві, 2025 р. У найтяжчі часи українці стають одним цілим. Так, як тоді в лютому 2022. Незалежно від віри, ідеології, раси чи будь-чого іншого — у нашому ковчезі є місце для кожного. Бо незалежність — це не просто слово. Це гідність і солідарність. Це опір насильству. Це ти і я. Це дім, який завжди там, де найрідніші. Це довіра. Це пам’ять про тих, хто захищає наше завтра... Весь борт корабля складається із 34 слів — за числом років незалежності. Вони написані різними мовами, щоб світ зрозумів, що означає Незалежність. Нас хоче поглинути жахливий семиголовий змій — тюремна клітка, що стягується мороком. Але разом ми — світло, яке темрява не може поглинути. На шляху боротьби ми не опинилися на самоті, бо у нас є справжні друзі — ті, з ким ми стаємо все ближчими і хто щодня бореться зі змієм по-своєму: санкції, які знекровлюють імперію; військова допомога; безліч добровольців і волонтерів. «Коли я йтиму навіть долиною смертної тіні, не злякаюся зла, бо Ти зі мною...» (Псалом 23:4)

Телесик - це фантасмагоричний герой українського епосу, який невтомно чинить метамодерністичні діяння і закриває постколоніальні гештальти. Образ, натхненний “Енеїдою” Івана Котляревського і традиційним українським вертепом. Тому він іронічний, травестійний, і поєднує елементи масової та традиційної культури, втілюючи формування сучасної української ідентичності.Телесик - це усміхнена тінь українського підсвідомого, іронічна алюзія на образ козака Мамая, ім'я якого означає “ніхто”. Тому Телесиком може бути будь-хто.#NEIVANMADE

Згідно з давньою українською традицією, дівчина, що виходила заміж, приносила в новостворену сім’ю майновий внесок. Часто це був одяг, який впродовж років виготовлявся всіма жінками її родини. Ця традиція продовжувалась століттями навіть у найважчі часи.З початком повномасштабного вторгнення росії, українці масово кинулися обороняти власну державу. Одним із найбільш масових зайнять стало плетіння маскувальних сіток. Спершу основним матеріалом для них був одяг, який люди зносили, аби розрізати і сплести у єдине полотно. Цей процес я сприймаю як своєрідне відродження традиції посагу – символічний акт самопожертви індивідуального на захист спільного.У проєкті «Посаг» розглядається проблема травматичного досвіду війни, прагнення повернути втрачене, пережити травму, буквально розплести, пересортувати і знову зшити скалічену реальність. Тому клаптик за клаптиком створення сітки відтворюється у зворотному порядку – до сукні. Проте неможливість відновити втрачені частини, тобто забути травматичний досвід, призводить до заміщення, створення чогось зовсім іншого, яким може бути лише майбутнє. Цей процес виконують своєрідні мойри – жінки трьох поколінь однієї родини, що відтворюють забуту традицію спільного шиття весільного подарунку.Експозиція «Посагу» зображає руки трьох жінок, що безперервно працюють над трьома процесами. По центрі знаходиться готова сукня як результат пережитої травми, неприглядний, але щирий дар завтрашньому поколінню.Проєкт вперше було експоновано у Центрі сучасного мистецтва М17, м. Київ.#NEIVANMADE  

Початок лютого 2022 р. Два тижні до повномасштабного вторгнення я запам'ятав як час цілковитого інформаційного перенасичення, хаос голосів різноманітних політиків, експертів, дипломатів, інфлюенсерів, друзів, випадкових перехожих... власного голосу. Всі про те, чи буде велика війна, чи буде загострення, чи це лише блеф, бо це ж просто неможливо... Через наростаючу оглушливу тривогу, єдиним, що я міг створювати, були маленькі чорні фігури. Вони створювались механічно, без намагань утворити змістові структури, гри значень, свідомого осмислення. У них був тільки рух і наростаюча какофонія з усіх боків. Гуркіт людиноненависництва, скрегіт танкових зубів. Той, що пожирає сонце, те, що рве слова на клапті. Немислиме. Я не міг усвідомити, знайти слова. Тому просто малював те, що відчував. Цикл завершився 24 лютого 2022. За рік на основі цих ескізів було створено проєкт "Якраз до".#NEIVANMADE

Як можна по-справжньому зрозуміти досвід іншої людини, не переживши його? Як сформулювати невимовне, де сама мова хитається? Це питання, яке дослідила Едіт Штайн, стало центральним у моїй практиці після повномасштабного російського вторгнення в Україну. У той час я створював плакати часів війни, щоб донести до Заходу боротьбу українського народу проти окупації. Проте українська культура та історія залишаються невідомими в Західній Європі. Без визнання спільності чи розуміння суб’єктивності іншого — чи то окремої людини, чи, у цьому випадку, цілої нації — справжнє співчуття залишається невловимим. Тому моє основне завдання — розповісти український досвід через мистецтво, перетворюючи реальні постаті на архетипи та впізнавані візуальні тропи, властиві європейській культурній пам’яті.Проект Arcana Belli представляє спробу інтерпретації України та мого особистого досвіду війни через образи Таро Райдера-Вейта, проілюстровані Памелою Колман Сміт. Для мене Таро — це перш за все явище західноєвропейської культури, нагромадження різноманітних культурних елементів — релігії, архетипів, міфології, фольклору та соціальних структур. У певному сенсі це сама європейська цивілізація, дистильована в символічну систему із 78 образів.Структурована та впізнавана візуальна мова Таро дозволяє створити фіксовану іконографію, яку можна читати універсально. В Arcana Belli я використовую цю структуру, переплітаючи реалії сучасної України з традиційною українською іконографією, фольклором, прямими цитатами з українського мистецтва та поезії. Ці елементи співіснують із посиланнями та алюзіями на західноєвропейську культурну спадщину, створюючи діалог між локальним і глобальним.Ключовою опорною основою для цього проекту є цикл Франсіско Гойя Los desastres de la guerra. У його експресивних зображеннях страждань іспанського народу на початку 19 століття я знаходжу паралелі з українським сьогоденням. Як сказав Ернст Кассірер, «Людина живе в символічному всесвіті». Цикл Гойї особливо важливий для мене тим, що він не просто документує жорстокі реалії, а натомість передає їхню символічну сутність — підхід, характерний також українському сакральному мистецтву. Відтак, у Arcana Belli реалії війни та повсякденне життя українців наповнені символічним змістом.Колода складається із Старших і Молодших арканів - всього 78 карт. У комплект входить збірка рукописних епіграфів до кожної карти.#NEIVANMADE

Одним з напрямків російсько-української війни є інформаційна боротьба. Російські окупанти стараються виправдати масові вбивства, тортури та сам факт окупації територій незалежної країни. Усюди поширюється пропаганда, щоб створити протиріччя в демократичних державах, підриваючи Європу зсередини.Мій проект "За шторами" - це мультимедійна інсталяція, що складається з інформаційного коридору, яким ми проходимо щодня. Він наповнений шторами з пропагандистськими цитатами росіян. Кожне слово і знак на них заважають бачити те, що знаходиться вкінці коридору. У кінці знаходиться кімната, де залишилися лише обгорілі рештки зруйнованого Ірпеня.Цей проект покликаний висунути питання: чи здатні ми сприймати правду такою, якою вона є, пройшовши крізь шар пропаганди? Чи може глядач розрізнити правду через призму брехні, яку він поглинув у майбутньому? Чи є у правди шанс?Інсталяція «Behind the Blinds» є частиною пересувної виставки «Fake (f)or Real», організованої Домом європейської історії, яка експонується в Греції, Болгарії, Угорщині, Румунії та Швеції.#NEIVANMADE

Завтра - це день, якого ми чекаємо протягом дев'яти років. Війна покине наші домівки, небо проясниться, і сонце волі знову зійде над вільною землею. Я розмірковую, що приховує завтра. Наші міста не відновляться з попелу, ті, кого ми втратили, не повернуться, і ми самі не раптово потрапимо у країну багатства та успіху. Однак щось глибше зміниться. Щось, що можуть зрозуміти лише ті, хто живе сьогодні. Цей цикл натхненний творами американських реалістів, таких як Едвард Хоппер, Норман Роквелл, Чарльз Петерсон, Харт Бентон і Грант Вуд. Вони зображували прості життя звичайних людей. їхні картини, наповнені світлом і спокоєм, вірою в людську природу та свободою як невід'ємною простою правдою.Так я уявляю Україну завтрашнього дня: свободу для всіх і мирне життя як найвищі ідеали, що супроводжують нас у новий світ, який ми отримуємо прямо зараз. Це буде наш раєм, який навіть у найтемніші часи сяє всередині кожного з нас. Саме тому я використав ці ідилічні картини як основу для знаходження значущих зв'язків між післявоєнною Америкою та майбутньою післявоєнною Україною, виокремлюючи аналогії та різниці між нашими світами.Але які ж будуть українці у цьому раю? Жахи війни залишили невиліковну рану в наших серцях. Тому головними героями моїх картин є ті, хто страждає від посттравматичного стресового розладу. Вони - тіні, які знаходяться у світлому світі простого мирного життя, намагаючись адаптуватися або звикнути до того, що все вже позаду, поки приховують безмежну порожнечу за усмішками.#NEIVANMADE

Ми живемо в історичні часи, де немає маленьких історій чи випадкових моментів, оскільки кожен із нас своїми спогадами вплітає нитки у неймовірний гобелен найдовшого дня у світі. Тому я вибираю власні фотографії, зроблені з початку повномасштабного вторгнення, і перетворюю їх на театр тіней, використовуючи символи та образи, що розкривають історичний контекст.#NEIVANMADE

Для мене завтра – це простий ранок, метушня міст, що поспішають під всеосяжністю чистого неба. Завтра – це день, за який ми боремося і несемо немислимі втрати. Завтра ми спорудимо новий дім, і він буде величніший за будь-яке із давніх семи чудес світу. Але сьогодні велика частина України окупована і лежить у руїнах. Немислимих втрат зазнала українська культура, бо зруйновано безліч пам’яток, багато з яких були прицільно знищеними задля викорінення всього українського з нашої землі.У своєму проєкті я прагну сконструювати образ «завтра», нової української утопії, яка виростає із поєднання залишків попередніх епох, що породили своє бачення майбутнього. За своєрідний «фундамент» я обрав сім знищених рашистами культурних об’єктів України, кожному з яких надається контексту семи античних чудес світу. Таким чином я пропоную розглядати зведення нових пам’яток як символічний акт відбудови всієї країни, який за своєю грандіозністю може зрівнятися із колосальними спорудами давнини. Майбутнє не можливе без переосмислення минулого, без рефлексії, яка дозволяє самоусвідомити себе у світовому контексті. Тому я «відбудовую» ці споруди, звертаючись до спадщини Українського авангарду 1910-1930-х рр. Цей мистецький період є одним із найяскравіших сторінок українського мистецтва, бо породив цілу плеяду митців: Олександр Богомазов, Володимир Татлін, Олександр Хвостенко-Хвостов, Олександра Екстер, Віктор Пальмов, Давид Бурлюк, Марія Синякова – ці та безліч інших творили, конструюючи радикально нове мистецтво для нового світу. Але нечуваний культурний розквіт був викорінений сталінським терором: багатьох митців було вбито, їхні твори знищено, а ті, що змогли вижити, були змушені працювати на прославлення антигуманної системи. Натомість усі здобутки українського мистецтва цього періоду окупантами було зачислено до «русского авангарду» – так у нас було вкрадено не лише митців, але і їхню віру в майбутнє. Тому використання їхніх ідей і стилю є для мене компенсацією втраченої утопії, маніфестацією, що світле майбутнє, яке конструювали українські авангардисти, не зруйнуєш репресіями і масовими вбивствами. І саме наше покоління втілить в життя те завтра, за яке вмирали наші генії.Цикл створено в рамках проекту «Відродження» Depositphotos та Міністерства культури та інформаційної політики України.#NEIVANMADE

Найбільша у світі інсталяція. Інтерактивний проєкт є спробою розглянути мистецький твір як об’єкт, цілісність, форма та саме існування якого залежить від глядачів. Він виступає способом розглянути парадокс «фрагмента», який водночас є твором та індексовим знаком твору в залежності від точки сприйняття.Було створено об’єкт 100х100 мм. Він складався з уламків тиньку, зібраних зі стін покинутих індустріальних будівель. Між фрагментами зберігалась певна дистанція, щоб твір ніколи не був цілісним у фізичному розумінні слова. На площину було нанесено патерн, призначений для фіксації початкового положення кожного фрагмента у єдиній композиції та його ідентифікації як частини загального твору. Їх було роздано всім охочим. Єдиною умовою участі у проєкті було зазначити координати фрагменту на гугл-мапі, таким чином, об’єднуючи об’єкт в єдиному інформативному полі. Переміщення фрагментів пропонується вважати складовою формотворення об’єкта, тому вони також мають вноситись на карту. Так глядачі безпосередньо впливають твір, що перестає бути статичною замкнутою системою. Постійними змінними у ньому стають розташування фрагментів між собою, а також площа і глибина твору. Фрагменти можуть бути знищеними, розділеними або зміненими будь-як інакше, що також впливає на весь твір. Рух та взаємодія виступають чинниками, які практично унеможливлюють «завершення» твору, адже він є принципово змінним.Станом на 2023 р. площа, яку займає об’єкт, становить 229 797 200 км².#NEIVANMADE

Покинуті індустріальні об’єкти для мене є своєрідними тінями, пам’ять яких так чи інакше є втрачена. Коли потрапляєш всередину таких будівель, їх залишки не завжди можуть дати однозначної відповіді про те, чим були ці місця в минулому і що тут робили люди. Даремність будь-яких намагань відтворити об’єктивну історію без суттєвих деформацій, спонукала мене звільнитись від тягаря однозначних змістів і  поставити під сумнів реальну історію. Тому я працюю із такими просторами, покриваючи їх стіни зображеннями, які асоціюються із давніми культурами, міфологією і віруваннями. Як і покинуті приміщення, трактування цих образів і знаків є виключно індивідуальним, адже вони створені принципово без однозначних змістів і є своєрідним інтертекстом. Таким чином, інтегруючи здогади і уяву, я прагну акумулювати багатозначність простору, «дозволити» йому бути руїнами святилища, храму, некрополя чи будь-чого, що точно не могло бути у конкретному місці.За цим принципом у важкодоступних місцях Львова було створено низку об’єктів. Разом їх пропонується розглядати як елементи альтернативної географії, місто, історія якого існує лише у здогадах спостерігача.#NEIVANMADE