Марка на честь українських саперів від #NEIVANMADE. Презентували цей випуск Укрпошта спільно з хорватським виробником розмінувальних машин DOK-ing, Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України, ДСНС, ДСТУ і компанією A3Tech.

Це зображення про рай, який ніколи не був за океаном, у мріях, у минулому чи майбутньому. Ні, рай завжди тут. Він просто під ногами. Так тихо, з мовчазною ніжністю весняного світанку, він споглядає в небо на Того, Хто є…

Шматочок за шматочком наші сапери повертають наш рай, поки наші герої виборюють наше право жити, поки печеться хліб, поки діти ростуть, дивлячись на дивовижні гігантські квіти на верхах новозбудованих багатоповерхівок…

Запрошую на урочисте спецпогашення марки 19 березня об 11:00 на Майдані Незалежності.

А зараз трішки детальніше про сам твір «Весна в Україні»:

Малюнок сплетений із символів, що розкривають різні смислові шари — так, як це часто робили в традиційному українському сакральному мистецтві. Ключовим художнім прийомом тут є анахронізм — поєднання в одній композиції дій із різних часів. Тому виникає відчуття, що за розмінувальною машиною і сапером український фермер буквально одразу починає садити городину.

Вони рухаються почорнілим, ніби випаленим полем. Це символізує знищення українських ландшафтів артилерією, ракетними ударами і пожежами, які часто виникають після обстрілів. Але в цьому чорному полі є й натяк на надію: після пожеж земля відроджується і знову дає щедрий урожай.

Рослини на передньому плані нагадують борщівник Сосновського — інвазійну рослину, яку в СРСР у середині XX століття почали масово поширювати як кормову культуру. Згодом стало очевидно, що вона є небезпечною: її сік викликає сильні опіки, а сама рослина дуже агресивно поширюється і майже не має природних ворогів. Для мене це влучна алегорія «отрути», яка сьогодні потрапила в українську землю — мін, нерозірваних снарядів, уламків і оптоволокна, що роблять землю небезпечною для людей і непридатною для обробітку.

Розмінувальна машина прокладає дорогу життя. Вона рухається ніби вгору, тому шлях здається важким і повільним. «Завжди легше рухатися вниз», — каже герой одного з фільмів українського німого кіно. Саме тому всі персонажі рухаються від глядача, ніби пропонуючи долучитися до цього руху — разом іти вгору, у завтрашній день.

Майбутнє твориться вже зараз. Тому трохи вище видно оброблені поля, густо вкриті зеленню.

Там, у майбутньому, синіє велике біле місто — іконографічний «новий Єрусалим», сповнений хмарочосів, храмів і житла. Місто сяє життям, розквітає і, попри війну, продовжує будуватися і рости. Саме тому там зображено будівельний кран і велику квітку на даху однієї з багатоповерхівок — традиційний український символ того, що верхній поверх уже зведено.

Те, що місто розростається, підкреслено і на конверті: його контури виходять за межі малюнка, мов рослина, яка буяє життям і простягається у завтрашній день.

На противагу місту ліворуч видно невеликі хати. Це символ села — аграрної основи України і прив’язаності до цієї землі, яка формувалася протягом тисячоліть. У цьому є й алюзія на відомий вислів: «Моя хата скраю — першим ворога стрічаю».

Ще лівіше стоять плодові дерева — символ самої природи, яка продовжує давати плоди попри все. Посередині — велика яблуня, Дерево Життя, що рясно розцвіло попри те, що росте в чорноті випаленої землі. Її цвіт віддалено нагадує бавовну — символ українських звитяг. Над деревами летить птах, що повертається додому, адже прийшла весна і морок минає.

Композиція картини частково відсилає до роботи американського художника Гранта Вуда «Spring in the Country» (1941). У цьому полотні він показав ідеалізований образ американського фермерського життя і традиційної стабільності в час, коли США вже стояли над прірвою Другої світової війни, яка палала у всьому світі. Це підкреслено ідилічне зображення ніби намагається освітити гнітюче передчуття великих трагедій і викликів.

До цього образу я вже звертався раніше, коли працював над живописним циклом «Звикати». Там зображено українську мрію — завтрашній день після перемоги. Світ, сповнений кольорів, у якому живуть чорні фігури — випалені душі українців із ПТСР, що пережили страхіття війни і намагаються звикнути до нового життя.

Різниця між моїми картинами принципова. У циклі «Звикати» показано символічне завтра. А на марці — сьогодні. День, який ми виборюємо і який, попри всі випробування, буяє життям.